VIII. Аналіз висновків від Асоціації правників України

(10 вересня 2003 року)

 Як це не дивно на перший погляд для такої шанованої та самостійної організації як Асоціація правників України – юристи АпрУ використовують майже в необробленому вигляді стандартну аргументацію ідеологів фірми “Microsoft” проти Вільного ПЗ. Аргументовані відповіді на доводи Microsoft є широко розповсюдженими в мережі Інтернет, і, зокрема, представлені на сайті Ініціативи Open Source у розділі “Хеллуїн” (http://www.opensource.org/halloween/).

Тому відповіді робочої групи Законопроекту на цей блок питань в даному документі є побіжними, стосовними лише найбільш “неадекватних” аспектів та суттєвих для України прикладів.

Статус

Коментар №

41

Теза (проблема)

Невідповідність раніше проголошеним Україною принципам співробітництва з виробниками ПЗ та принципам вже запроваджених програм такого співробітництва

Цитата

“У теперішньому варіанті законопроект є неприйнятним внаслідок ряду концептуальних, юридичних і політичних причин, включаючи невідповідність раніше проголошеним Україною принципам співробітництва з виробниками ПЗ та принципами вже запроваджених програм такого співробітництва”

Рецензент

АпрУ

Підміна понять; порушення логічних зв’язків частини і цілого.

а) Загальноприйняті (в масштабі міжнародного права) принципи керування авторськими правами та використання авторських прав (або, що те саме, інтелектуальної власності) – повинні бути вищими за будь-які “принципи” співробітництва з конкретними виробниками ПЗ. Держава взагалі навряд чи може визначати окремо якісь специфічні “принципи співробітництва” щодо тих або інших конкретних товаровиробників. Проблема полягає в тому, що конкретні угоди з чітко визначеним колом іноземних виробників ПЗ – в Україні за фактом поставлені вище за загальні принципи ведення бізнесу, з одного боку, і захист державних інтересів – з іншого. Що і знайшло безпосереднє відображення у тексті шанованих опонентів з АпрУ.

б) Не існує (принаймні не повинно існувати) якихось окремих, цілком специфічних “принципів співробітництва” саме з виробниками ПЗ, які були б суттєво інакші, ніж загальні принципи “співробітництва” з будь-яким суб’єктом ринку взагалі. Зрозуміло, що всі ці “принципи співробітництва” повинні вичерпуватись давно сформульованими нормами господарського права; інша ж ситуація може призвести лише до корупції та захоплення ринку якимось одним виробником або вузькою групою виробників.

Інша річ, що держава може (і повинна) мати власні пріоритети у високотехнологічній взагалі, та інформаційній політиці зокрема. Чим, відповідно, може диктуватися вибір конкретних характеристик інформаційного продукту, специфічних для відповідного типу ліцензії (пропрієтарний, Вільний, відкритий, перехідних типів, тощо).

Статус

Коментар №

42

Теза (проблема)

Невідповідність “Закону про підприємства в Україні”

Цитата

“У випадку прийняття Законопроекту… як вітчизняні, так і зарубіжні виробники пропрієтарного ПЗ фактично позбавляються можливості реалізувати свої програмні продукти державним підприємствам, установам та організаціям”

Рецензент

АпрУ

1. За вказаною цитатою можна було б сказати, що експертами АпрУ розглядалась лише найперша, зареєстрована в серпні 2002 року (тобто безнадійно застаріла, адже законопроект зазнавав кілька реєстрацій через суттєві зміни в тексті) версія законопроекту. Проте у “Вступі” даного експертного аналізу прямо вказано, що об’єктом аналізу є передостання, від 18 червня 2003 року, версія. Таким чином, можна вести мову лише про свідоме ігнорування статей законопроекту 2, 6 та 7.

Так, законопроектом недвозначно передбачається використання пропрієтарного програмного забезпечення у всіх випадках, коли відповідне за функціональністю Вільне – недоступне, або його впровадження замість пропрієтарного є економічно недоцільним.

Стаття 2.2 Законопроекту недвозначно визначає, що пріоритетність використання Вільного програмного забезпечення виникає для суб’єктів державного сектору лише для провадження публічних інформаційних сервісів та створення інформації, що знаходиться в публічному використанні. Зрозуміло, що публічні сервіси складають лише частину можливої сфери застосувань ІКТ в державному секторі, і всі інші застосування відкриті для програмного забезпечення будь-яких стандартів: адже там, де не йдеться про забезпечення громадянських прав, можуть цілком логічно братися до уваги будь-які інші міркування.

Саму вимогу вільного доступу до публічних сервісів та інформаційних ресурсів висунуто через очевидну неможливість в інший спосіб забезпечити вимогу Конституції (ст.34 п.2) та Закону про інформацію (зокрема статей 6 та 9) щодо прав на отримання суспільно-важливої інформації, особливо від державних органів, без додаткової оплати.

Варто нагадати, що Конституція та “Закон про інформацію” трактують право на інформацію саме як можливість “вільного одержання, використання, поширення та зберігання”. Термін “вільне” передбачає, поміж іншим, відсутність необхідності додатково оплачувати вже оплачені податками інформаційні послуги. А за умови використання пропрієтарного програмного забезпечення, форматів та протоколів для створення публічних інформаційних сервісів – кожен користувач також вимушений буде придбати відповідне програмне забезпечення для того, щоб мати можливість працювати з цією інформацією. Окрім того, існуватиме велика кількість інших обмежень, які накладають пропрієтарні ліцензії.

Стаття 6 законопроекту також однозначно ставить питання вибору програмного забезпечення для непублічних (внутривідомчого користування) систем IT в залежність від фінансової доцільності та функціональної відповідності, що відкриває шлях до держсектору ліцензіям на ПЗ будь-якого типу власності. Хоча фактом є також, що за демократичного ладу держсектор повинен бути максимально відкритим, прозорим і підзвітнім громаді – що в IT сегменті забезпечують, відповідно, відкриті та Вільні форми представлення інформації.

2. Як вже сказано раніше, одне і те ж підприємство може випускати програмне забезпечення під будь-якими типами ліцензій – відповідно до необхідності та сфер конкретного застосування.

Таким чином законопроект не встановлює перепони для якихось конкретних підприємств, як це стверджують експерти – а лише офіціалізує мінімальні вимоги державного сектору до застосовуваного в ньому програмного забезпечення, виходячи з вимог Конституції, Закону про інформацію, та інших базових актів чинного законодавства.

Статус

 

Коментар №

43

Теза (проблема)

Надмірне розширення сфери дії законопроекту через неприпустиме широке визначення поняття “державне під-приємство”

Цитата

“У Законопроекті зазначено,що “державним підприємством вважається підприємство, що є власністю держави в частці, що перевищує 50%. В той же час, в Законі про підприємства зазначено, що державним підприємством є підприємство, що створене на основі державної власності. Відповідно до Класифікації організаційно-правових форм підприємств, державним підприємством є підприємство, засноване га загальнодержавній власності”. (Наводиться також відповідна норма Господарського кодексу – Авт.)

Рецензент

АпрУ

Цілком слушне зауваження. Відповідні зміні внесено, починаючи з 12 робочої версії законопроекту.

Статус

Коментар №

44

Теза (проблема)

Законопроект концептуально не відповідає загальноприйнятим стандартам економічної конкуренції

Цитата

“Прийняття законопроекту послужить причиною порушення загальних принципів конкуренції в умовах ринкової економіки, оскільки перед виробниками пропрієтарного ПЗ будуть поставлені непереборні бар’єри для доступу до значної частини ринку ПЗ, якою є державний сектор економіки”

Рецензент

АпрУ

Питання в різних аспектах роз’яснюється коментарями 13, 14, 17.

Додатково слід зауважити, що в логічних викладках фахівців АпрУ наявні дві системні помилки.

1. Будь-який виробник ПЗ має можливість випускати програмне забезпечення під будь-яким типом ліцензій. Тобто вимога використовувати для публічних інформаційних сервісів держави програмне забезпечення, яке не вимагає від користувачів додаткової оплати і не піддає їх (користувачів) іншим обмеженням – не може спричинити до якоїсь дискримінації виробників ПЗ. Адже виробникові для вирішення проблеми достатньо просто змінити тип ліцензування відповідного програмного продукту, не відмовляючись ні від самого продукту, ні від ідеї розповсюдження його в держсекторі, ні від отримання прибутку за поставку продукту (позаяк Вільна ліцензія не є синонімом “некомерційності” - див. Коментар 17, п.1).

2. “Стандарти економічної конкуренції”, про які говорять фахівці АпрУ – є стандартами для бізнес-структур, але не для структур державних. Вочевидь, слід розрізняти питання обмеження вільної конкуренції взагалі – і питання обмежень, які повинні накладатись на участь у цій самій вільній конкуренції державних органів, які існують за рахунок платників податків, і їм підзвітні. Наприклад, приватна компанія може дозволити собі будь-які витрати, що погоджені акціонерами або керівництвом. Проте державні структури не можуть дозволити собі бути марнотратними, тому що будь-які не підтверджені нагальною необхідністю витрати – класифікуватимуться принаймні як “нецільове використання державних коштів”. Отже, держава не має таких широких можливостей у сфері укладання угод, як суб’єкти приватного сектору, адже державу обмежено зобов’язаннями прозорості і доступності публічних актів і діяльності загалом.

З точки ж зору юристів АпрУ цю природну обмеженість слід трактувати, як неприпустиму невідповідність “загальноприйнятим стандартам конкуренції” – що є очевидним нонсенсом.

З огляду на необхідність оптимізації бюджетних витрат – законопроект цілком гарантує принцип рівності перед законом, тому що жодна фізична чи юридична особа не обмежується в правах придбання програмного забезпечення більше, ніж вже встановлено Законодавством (у конституційних нормах про господарчу діяльність Кабінету Міністрів, а також у законодавчих вимогах щодо організації державних тендерів).

Для використання в державних установах будь-якої програми або програмного забезпечення, недостатньо лише їх функціональної відповідності для виконання задачі. Не менш важливою умовою такого використання повинне бути виконання ряду вимог до ліцензування, без яких держава не може гарантувати громадянинові якісного супроводу його даних, їхньої цілісності, конфіденційності та доступності протягом тривалого часу. Ці параметри є критичними аспектами інформаційної взаємодії, яким повною мірою відповідає лише “Вільне” (або “Відкрите”) програмне забезпечення.

Статус

Коментар №

45

Теза (проблема)

Для вирішення питання поставки ПЗ до держсектору достатньо вже існуючих нормативних актів

Цитата

“Цілком ігнорується той факт, що умови придбання державними органами товарів, робіт і послуг вже закріплені в Україні на державному рівні… В Україні діє спеціальний Закон про поставки продукції для державних потреб.”

Рецензент

АпрУ

Безумовно, якби “Закон про поставки продукції для державних потреб” витримувався рівною мірою для всіх суб’єктів ринку виробництва програмного забезпечення, і з точністю до букви – потреби в даному законопроекті не було б взагалі. Більше того: в результаті виконання “Закону про поставки продукції для державних потреб” ми вже нині були б свідками широкого розповсюдження Вільного ПЗ в державному секторі через ряд неспростовних вигод.

Нажаль, Вільне ПЗ за нинішніх умов фізично не може стати об’єктом “Закону про поставки продукції для державних потреб” через те, що дякуючи лобістським зусиллям МОН – формально Вільного ПЗ для українського державного сектору не існує. Стараннями Департаменту інтелектуальної власності ДІВ МОН, в нормативних документах (зокрема і вищого рівня), які визначають можливі види програмного забезпечення – вказано лише один – пропрієтарний – тип інтелектуальної власності. Всі інші або “не існують”, або заборонені за формальними показниками. Йдеться про такі нормативні акти, як Закон України “Про авторське право та суміжні права”, Закон України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних”, Постанова Кабінету міністрів України від 17 травня 2002 року № 674 “Про затвердження Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної власності”, тощо.

Відповідні неоковирності, а також ряд неправомірних актів МОН України, стали предметом спеціального Подання до Конституційного Суду України від 46 Народних депутатів України (реєстраційний номер провадження – 03/4356). Проте навіть відміна явних неоковирностей в діючих актах не вводить до корпусу законодавства мінімально-необхідного для відповідності міжнародній практиці понять та термінів. Що, власне, і підтверджено Ухвалою Конституційного Суду України Ухвали Конституційного Суду України № 49-у/2004, де сказано:

“…Чинне законодавство України з питань інтелектуальної власності не містить таких понять, як “Вільне програмне забезпечення”, “Відкрите програмне забезпечення”, “Відкриті стандарти”, “Відкриті протоколи”, “Закрите програмне забезпечення”… та інших моделей виробництва, розповсюдження та використання програмного забезпечення… Відповідно до частини другої статті 54 Конституції України, глави 35 Цивільного кодексу України… зазначені вище питання мають врегульовуватися законом.”

Таким чином, завданням законопроекту не в останню чергу є і введення до офіційного ужитку державного сектору інших типів інтелектуальної власності, ніж жорстко-пропрієтарні.

Статус

Коментар №

46

Теза (проблема)

Вимога привести у відповідність інші законодавчі акти, а також розробити додаткові інструкції з приводу реально існуючих типів інтелектуальної власності (Стаття 13 законопроекту) – є незаконною

Цитата

“Дане положення Законопроекту не відповідає загальним нормам охорони авторських прав, суперечить нормам Кримінального кодексу, Кримінально-процесуального кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення, Закону про авторське право, Закону про міліцію…

Автори Законопроекту не пояснюють, що вони розуміють під “неправомірним поширенням практики дій відповідно до міжнародних і внутрішніх нормативних документів”…

Автори Законопроекту не враховують той факт, що відповідно до… закону міліція… зобов’язана припиняти адміністративні правопорушення… Будь-які інструкції Міністерства юстиції чи будь-якого іншого міністерства не можуть бути основою для невиконання або призупинення будь-яких дій, передбачених законом, при виявленні ознак злочину, зокрема, передбаченого статтею 176 КК (Порушення авторського права і суміжних прав), а також при розслідуванні злочинів і притягненні винних до відповідальності… Таким чином, будь-які інструкції… будь-якого… міністерства чи відомства не можуть бути основою для невиконання або призупинення будь-яких дій, передбачених законом…

Абсолютно не об?рунтованим є положення законопроекту про те, що саме Міністерство юстиції буде видавати подібні інструкції. Діяльність з виявлення порушень авторських прав здійснює цілий ряд уповноважених державних органів… Ніякі внутрішні інструкції не можуть мати переважної сили перед встановленими законами вимогами щодо боротьби з порушеннями авторських прав і притягненню винних осіб до юридичної відповідальності”

Рецензент

АпрУ

1. Див. Коментарі 4, 6, 7, 30, 38 п.2, 39.

2. За цим зауваженням неможливі будь-які коментарі до законів, які уточнюють та роз’яснюють ті або інші законодавчі норми. Тим часом, такі коментарі цілком офіційно випускає цілий ряд відомств – від податкової служби до (звісна річ) Мінюсту. На перший випадок юристам АпрУ можна навести приклад грубенького коментаря до Кримінального кодексу, який за структурою є деталізованими інструкціями з трактування тих або інших статей відповідного кодексу. Слід взяти до уваги також, що Кодекс є навіть вищим нормативним актом, ніж будь-який Закон України (окрім, звісно, Основного Закону).

Неврахування цього елементарного факту є унікальним для фахової (виходячи з регалій) юридичної організації.

3. Слід особливо наголосити, що законопроект вимагає не припинити дії Кодексів та Законів України (або дії відповідних посадових осіб, спрямовані на їх виконання) – а вимагає видати офіційні інструкції та коментарі, які дозволили б урядовим чинникам не кваліфікувати цілком легальне та ліцензійне (!) непропрієтарне програмне забезпечення – як таке, що набуте злочинним шляхом. Ця вимога цілком відповідає міжнародній практиці, внутрішньому та європейському законодавству.

Тобто: міліція, звісно, “зобов’язана припиняти адміністративні правопорушення” – але питання, чи є “адміністративним правопорушенням” використання Вільного ПЗ (наприклад) – цілком залежить від посадових інструкцій, якщо лише не прописати це питання безпосередньо у відповідному Кодексі або Законі.

За логікою ж юристів АпрУ якщо в законі або посадовій інструкції написана дурниця або взагалі не прописане щось суттєве – не існує жодної законної можливості виправити ситуацію.

Той факт, що під час написання, приміром, статті 176 КК або Закону про авторські і суміжні права українські законодавці не мали й гадки про існування іншої інтелектуальної власності, ніж пропрієтарна – аж ніяк не робить всі інші форми інтелектуальної власності неіснуючими, а програмні продукти, виконані за методикою Вільного програмного забезпечення і набуті законним шляхом – нелегальними.

4. “Неправомірним поширенням практики дій відповідно до міжнародних і внутрішніх нормативних документів” – є, наприклад, незаконне розширення трактування “контрафактного програмного забезпечення” на Вільне програмне забезпечення при проведенні відповідних розшукових дій з метою отримати додатковий зиск (у вигляді хабаря), або створити тиск на підприємство чи особу, яке (яка) законно (тобто згідно Вільної ліцензії) володіє примірником відповідного програмного забезпечення.

Щоб зрозуміти це – під час аналізу тексту статті 13 законопроекту достатньо не вилучати частину фрази із загального контексту.

Статус

Коментар №

47

Теза (проблема)

Поєднання понять “Вільного” та “Відкритого” ПЗ із корисливими мотивами

Цитата

“Автори Законопроекту наполегливо намагаються об’єднати поняття відкритого і вільного ПЗ, що мають різне юридичне і технічне значення. Таке термінологічне злиття можна чітко побачити з пункту 1.12 (1.24 в новій редакції – Авт.) Законопроекту “Відкрите (вільне) програмне забезпечення, де обидва терміни використовуються в якості синонімів. На нашу думку, мета такого злиття, перенесеного навіть у назву Законопроекту – сховати недоліки цих двох понять, зосередивши увагу винятково на їхніх перевагах.”

Рецензент

АпрУ

1. “Поняття” є “логічно оформленою загальною думкою про клас предметів, явищ; ідеєю чогось; формою мислення, яка відбиває загальне, що досягається шляхом дистанціювання від всіх окремих предметів даного класу” (словникове визначення). Тому жодне “поняття” як таке не може мати “недоліків” або “переваг;”. “Недоліки та переваги”, вочевидь, є суєтною долею конкретних предметів і явищ, а не загальних понять.

2. Цілком окремими пунктами в тексті Законопроекту йдуть відповідно визначення термінів “Вільна програма” (Вільне програмне забезпечення”) та “Відкрите програмне забезпечення”. Більше того: в статті 1 окремо подано також деталізоване визначення таких термінів, як “Відкритий програмний код”, “Відкритий технічний стандарт”, “Відкритий протокол”, “Вільна ліцензія”, тощо.

Вочевидь, Рецензенти з АпрУ абсолютно випадково випустили всі ці пункти глосарію з поля уваги.

Щодо терміну “Відкрите (Вільне) програмне забезпечення” – то в пункті 1.24 сказано, що цей термін вводиться лише для потреб даного законопроекту та пов’язаних з ним документів – з метою позбавлення від необхідності кожного разу давати повний перелік різних типів вільних/відкритих ліцензій.

Це дає можливість передбачати в кожному конкретному випадку використання того типу Вільної (Відкритої) ліцензії, яка найоптимальніше підходить для відповідної структури держсектору. Зокрема – і таких ліцензій, які дозволяють “закривати” код окремих похідних програмних продуктів, створюючи такі “гілки” в системі версій ПЗ, що далі не розвиваються. Це може знадобитись в унікальних випадках для потреб, наприклад, створення програмного забезпечення для органів безпеки країни.

В унікальних – бо в цілому питання безпеки вирішується не “закриттям” програмного коду (що насправді знижує рівень безпеки і ставить питання безпеки у цілковиту залежність від організації, яка “закрила” код) – а застосуванням сертифікованих програм шифрування файлової системи, трафіку, результатів роботи прикладних програм, тощо. Які (сертифіковані програми шифрування) самі по собі як правило є якраз “відкритими” за типом.

Саме пункт 1.24 зводить нанівець претензії юристів АпрУ про введення законопроектом виключно ліцензії “GPL” з її вимогою обов’язкового поширення похідного програмного забезпечення без будь-якого звуження прав. Рецензенти з АпрУ будують на критиці ліцензії GPL значну частину власної аргументації, проте законопроект не звужує питання введення Вільного (Відкритого) ПЗ виключно до ліцензії GPL. Факт лише, що ПЗ за ліцензією GPL – є оптимальним вибором для публічних (відкритих) сервісів через максимальну загальнодоступність, а дял критичних для безпеки застосувань – через можливість всебічної перевірки.

Дивіться також з цього приводу Коментар № 13.

Статус

Коментар №

48

Теза (проблема)

Використання програм для будь-яких цілей не надає переваги Вільним програмам

Цитата

“Використання програм для будь-яких цілей… не надає будь-якої істотної переваги вільним програмам, оскільки більшість розробників пропрієтарних програм не обмежують користувача метою використання програми”

Рецензент

АпрУ

За фактом – обмежують. Одне лише закриття коду програми робить неможливим або суттєво обмежує такі цілі використання, як вивчення програми, дослідження принципів та алгоритмів її функціонування, використання програми в навчальному процесі, тощо…

Більше того: стандартні (!) пропрієтарні ліцензії (такі як End User License Agreement) основного світового пропрієтарного виробника Microsoft), встановлюють обмеження не лише на використання (особисте чи корпоративне, лише для учбових або наукових закладів, тощо), на розкриття технології та декомпіляцію – а і на кількість комп’ютерів, на яких виконується програма (1), кількість процесорів в комп’ютері (!), кількість підключень сторонніх зовнішніх служб (комп’ютерів, програм) до комп’ютеру, на якому виконується програма, кількість резервних копій, можливість передачі програми третій особі, і т.і.

Стверджувати, що все це не обмежує користувача в використанні програми – принаймні є дивним.

Статус

Коментар №

49

Теза (проблема)

Доступ до вихідного коду не є необхідним для кінцевого користувача… Пропрієтарні ліцензії Microsoft дозволяють такий доступ, якщо відповідна заборона, що міститься в ліцензії, входить у протиріччя з місцевим законодавством…

Цитата

“Для переважної більшості кінцевих користувачів такий доступ абсолютно непотрібний…

Закон про авторське право дозволяє здійсновити ряд подібних дій з будь-якими програмами… Отже, головна свобода вільної ліцензії переважно збережена в ліцензії пропрієтарного ПЗ Microsoft…”

Рецензент

АпрУ

Український закон про авторське право дійсно дозволяє доступ до коду, проте жоден з пропрієтарних виробників на практиці не надає вихідного коду разом із своїм програмним забезпеченням. Таким чином кінцевий користувач на практиці не може скористатися відповідною нормою українського закону.

Головний мінус відсутності вихідного коду та ліберальної ліцензії на програмне забезпечення полягає в тому, що країна потрапляє в повну залежність від кількох (а в нашому випадку – одного!) закордонних виробників програмного забезпечення, і позбавляється можливості брати участь у подальших розробках програмного забезпечення. Тобто потреби країни (і держсектору країни зокрема!) з певного моменту визначаються виключно ззовні, і власна школа програмування знищується. Замість індустрії програмування в країні ptd class= розповсюджується система дистриб’юції закордонного продукту, місцеві фахівці емігрують (тобто вища школа працює виключно на забезпечення іноземних потреб) – і відповідна сфера IT зникає як така.

Саме такий стан справ наявний сьогодні в Україні, де за державною статистикою 1993 року менше 30 підприємств зареєструвались як ви td align= робники оригінального ПЗ (а за станом на 1998 рік їх було близько 400), і жоден з цих виробників не зареєструвався як виробник системного програмного забезпечення.

Статус

Коментар №

50

Теза (проблема)

Ліцензія GPL обмежує авторські права вимогою обов’язкового поширення похідних продуктів під тією ж самою ліцензією

Цитата

“…Автори GPL у такий спосіб диктують свою виняткову волю… Дана схема призводить до обмежень прав авторів, які взяли участь у доопрацюванні, модернізації первинних програмних продуктів… ”

Рецензент

АпрУ

1. Автор програмного продукту є вільним використати будь-яку ліцензію для свого власного продукту, в залежності від власних уподобань та ринку, на який орієнтовано програмний продукт. Зокрема – і такі варіанти Вільних ліцензій, які не вимагають поширення похідних продуктів під GPL.

2. Якщо йдеться про роботу над чужим програмним продуктом, наприклад, про його модернізацію – то програмістові в будь-якому разі доводиться приставати на умови ліцензії, під якою створено первісний продукт. І в будь-якому разі це можна сприйняти як обмеження його абсолютної свободи. Що логічно, бо все програмне забезпечення є об’єктом авторського права, а авторське право охороняється законом.

Конкретний приклад: у випадку вибору між розробкою програми розпізнавання текстів (OCR) на базі пропрієтарного програмного забезпечення і Вільного програмного забезпечення – програмістові доведеться обирати відповідно між таким “обмеженням”, як необхіднсть витратити близько 12 – 15 тисяч доларів на пропрієтарне ядро OCR та пропрієтарну мову програмування – і, з іншого боку, отримати і те, і інше безкоштовно, проте за умови розповсюдження готового продукт згідно Вільної ліцензії. Суттєво при цьому, що ніхто не завадить програмістові, який обрав Вільну ліцензію, продавати за гроші коробкові версії власної розробки. Вільні програми мають неабиякий обсяг саме “коробкових” продаж.

Зрозуміло, що кожен розробник сам вирішує, що саме йому ближче, спираючись на власні реалії і власні можливості.

Питання полягає в тому, для яких цілей і яких часів більше підходить той або інший тип ліцензії. Для швидкого вирішення проблеми “інтелектуального піратства” в масштабах держсектору, у якого немає і не буде грошей на повну “легалізацію”, для провадження громадських (відкритих) інформаційних сервісів, для “включення” власної індустрії ПЗ – Вільна ліцензія є майже ідеальною, бо не вимагає додаткових витрат від кожного користувача, і надає можливість національним командам програмістів включитись в розробку ПЗ відповідно до національних, а не закордонних потреб і цілей. Для розвитку ж великої софтверної корпорації, бажано монополістичної – оптимальною дійсно є пропрієтарна модель, яка дозволяє максимізувати зиск від продажу програмного забезпечення кожному клієнтові, а також встановити модель отримання ренти від перепродажу сконцентрованих в програмному продукті авторських прав.

При написанні тексту законопроекту робоча група виходила з припущення, що державні чинники повинні виходити з державних (громадських) інтересів, а не з інтересів тієї або іншої закордонної корпорації. Очевидно, що думка рецензентів з АпрУ є інакшою.

Статус

Коментар №

51

Теза (проблема)

Проект вільного броузеру “Mozilla” зіштовхується з труднощами (з наведеної в тексті цитати).

Цитата

“…Подивіться, з якими труднощами зіштовхнувся проект “Mozilla”, у якого, на відміну від більш популярних проектів open-source… не було надлишку розробників-добровольців…”

Рецензент

АпрУ

1. Цитата застаріла. Проект Mozilla не лише успішно, а й швидко розвивається, випускаючи нову версію продукту приблизно раз на півроку (для відповідних пропрієтарних програм нові версії виходять не частіше ніж раз на 2 роки). За кількістю інтегрованих функцій (додаткові сервіси, підтримка новітніх стандартів, шифрування пошти, тощо – Mozilla залишає сьогодні пропрієтарні броузери та поштові клієнти далеко позаду. Більше того: цей програмний пакет, на відміну від пропрієтарних аналогів, випускається для всіх розповсюджених операційних систем.

Впевнитись в цьому можна, спрямувавши броузер за адресою http://www.mozilla.org/ , і безкоштовно завантаживши свіжу (сьому або вомьму) версію для Вашої операційної системи (наприклад, для Microsoft Windows), або новий набір окремих продуктів для роботи з Інтернет он-лайн та електронною поштою.

З приводу “війни броузерів” цікаво також знати думку впливової компанії Gartner Group: (http://www.compulenta.ru/2001/9/25/19650/ )

Статус

Коментар №

52

Теза (проблема)

Компанія SCO подала до суду на розробників та користувачів ОС Linux, яка є основою Вільного ПЗ

Цитата

“В даний час компанією SCO пред’явлені претензії до корпорації IBM і розробникам і користувачам операційної системи Linux… Представники SCО уже почали зв’язуватися з користувачами Linux, щоб під загрозою пред’явлення судових позовів запропонувати їм набути ліцензії на вихідний код…”

Рецензент

АпрУ

1. Уважно дивіться Коментар № 14. Предметом законопроекту не є ОС Linux. Наприклад: навіть користуючись ОС Windows – можна з успіхом використовувати Вільне ПЗ (наприклад – відкритий програмний пакет “OpenOffice”, повний аналог пакету “Microsoft Office”) – і суттєво полегшити таким чином бюджетові проблему легалізації ПЗ, зменшивши витрати на кожний комп’ютер приблизно на 400 доларів…

2. Тільки-но справа “SCO проти IBM” вийшла за межі чистого PR, і перейшла до конкретних юридичних дій – SCO зазнала швидкої поразки. Компанія SCO за три роки так і не оприлюднила фрагменти “вкраденого” коду. В результаті на початку 2004 року вона блискавично програла ряд судових процесів в Німеччині, і змушена була за постановою суду закрити або змінити власні сайти в цій країні (які містили погрози на адресу Linux-спільноти). Котирування її акцій в 2004 виглядало ось як:

Актуальну динаміку котирування акцій цієї компанії, яка практично припинила виробництво, і після продажу на грані банкрутства вирішила виправити справи через “юридичне підприємництво” – можна подивитись за адресою http://finance.yahoo.com/q/bc?s=SCOX&t=3m&l=off&z=m&q=l&c=

Важливо, що на даний момент (березень 2005) SCO є в стані фінансової кризи, а її акції – на грані припинення біржового котування (їм привласнено індекс “E” (SCOXE), що попереджує інвесторів про близьку можливість припинення операцій з акціями)

Загальна ж ситуація зі SCO буде більше зрозумілою, якщо взяти до уваги, що Microsoft основний “борець” проти концепції Вільного ПЗ, за оцінками зовнішніх експертів, внесла до капіталу SCO від 50 до 86 мільйонів доларів – частково під видом “оплати ліцензій на код Linux”, частково – через третю фінансову компанію.

Статус

Коментар №

53

Теза (проблема)

Високі витрати на адміністрування системи Linux.

Цитата

“…Головна причина, через яку Linux обходиться дорожче в довгостроковому часовому періоді, полягає в тому, що цю систему складніше адмініструвати…”

Рецензент

АпрУ

1. Застаріла інформація, яка була б правдою за станом на 1998 рік и раніше, але не на 2004. Дистрибутиви Linux для кінцевого користувача на сьогоднішній день так само просто встановлюються та адмініструються, як і Windows, і MacOS X (до речі, остання – визнаний світовий лідер графічного інтерфейсу для кінцевого користувача – зроблена на базі Linux-клону). Всі сучасні версії Linux для кінцевого користувача мають розвинутий графічний інтерфейс (включно із стилізованим “під Windows” варіантом), і величезний набір прикладного програмного забезпечення (включно з кількома варіантами офісних пакетів), яке поставляється разом з операційною системою. Під час інсталяції для користувача, який не є системним адміністратором і не бажає вдаватись у тонкощі налагоджування комп’ютерної системи – і операційна система, і локальна мережа, і доступ до Інтернет будуть коректно налаштовані автоматично.

2. В котрий раз наголошуємо: предметом законопроекту не є виключно ОС Linux та ліцензія GPL. Стверджувати це – означає свідомо спотворювати факти.

У складі Вільного ПЗ – з десяток різних операційних систем (включно із 5 – 6 широковідомими “дистрибутивами”, тобто відлагодженими наборами системних програм, що мають фірмову підтримку), а також кілька десятків тисяч прикладних програм (включно із тисячами широковідомих, таких, що активно використовуються у всьому світі).

Основні версії прикладних програм (офісні пакети, програми для роботи в Інтернет-он-лайн та з електронною поштою, програми шифрування та роботи з графікою, програми ведення бізнес-процесів) – завжди випускаються у кількох версіях, для різних операційних систем. Зокрема – і для Microsoft Windows.

Отже, навіть якщо взагалі не вести мову про заміну операційної системи з пропрієтарної на Вільну – використання, або принаймні офіційне визнання правомірності використання Вільних прикладних програм – дасть величезний позитивний ефект та зиск для бюджету. Хоча така заміна не склала б значних утруднень, і дала б величезний в масштабах держави додатковий зиск.

Статус

Коментар №

54

Теза (проблема)

При порушенні прав на вихідну (початкову) версію програмного продукту, створеного за ліцензією GPL, країна загубить право використовувати всі похідні версії відповідного програмного забезпечення.

Цитата

“…У вільному ПЗ відбувається юридичне накопичення прав всім ланцюжком авторів. І, чим далі від вихідного продукту, тим більше авторських прав попередніх авторів містить даний продукт… У випадку, коли користувачем стане ціла держава (Україна)… визначені державні інтереси можуть спонукати до порушення умов GPL (заклик до порушення авторських прав і умов ліцензії на державному рівні! – Авт.), що, у свою чергу, може привести до претензій з боку попередніх користувачів, що брали участь у розробці всіх попередніх версій (? вочевидь, не користувачів, а розробників? – Авт.) Спокуса зажадати виконання зобов’язань перед таким суб’єктом як ціла країна (“від” такого суб’єкту? – Авт.) може спонукати багатьох дрібних і великих авторів заявити свої претензії… Таким чином при порушенні прав на вихідну версію програмного продукту (наприклад, ядра операційної системи) держава Україна може загубити на своїй території право на використання всіх GPL продуктів і їхніх модернізацій (всіх похідних GPL продуктів? – Авт)”.

Рецензент

АпрУ

Одна з основних частин широковідомої Microsoftівської аргументації в стилі “FUD” (Fear, Uncertainty and Doubt) – тобто нагнітання страху, невпевненості та вагань щодо можливостей Вільного ПЗ методами “чорного PR”.

Аргумент побудований на свідомо некоректній інтерпретації того факту, що Вільне ПЗ доступне для подальшої розробки та модифікації сторонніми розробниками (“третьою стороною”) без спеціального субліцензування, за угодою вільного приєднання до ліцензії – а пропрієтарне або недоступне для цих цілей в принципі, або доступне лише через субліцензування, за яке потрібно платити грубі гроші.

1. Права всіх авторів ПЗ, зробленого під будь-якою ліцензією – цілком однаково присутні в кінцевому продукті. Наприклад, якщо пропрієтарна фірма Б. субліцензувала (викупила право модифікації та розповсюдження) програмне забезпечення у фірми А. – то в кінцевому продукті отримаємо таке саме “юридичне накопичення прав ланцюжком авторів”, які і у Вільному ПЗ – завдяки тому, що викупаються майнові права, а зовсім не немайнове авторське право на визнання автором (творцем) коду програмного продукту. Більше того: через те що велика кількість пропрієтарних софтверних фірм отримують відповідні програмні продукти шляхом поглинання інших пропрієтарних фірм (які мають необхідні “монстрам ринку” патенти та розробки) – то у більшості “пропрієтарних” програмних продуктів таке “накопичення прав” вже є фактом.

Відповідно, пропрієтарне ПЗ (як і пропрієтарна власність взагалі) знаходиться у такій самій небезпеці щодо можливостей порушення визначених авторами прав (= умов ліцензії), як і Вільне.

2. Сам термін “Накопичення авторських прав” є механістичним, і введений через нерозуміння (або свідоме ігнорування) цілком природного і детально описаного на юридичному рівні процесу переуступки прав або субліцензування. Який (процес) сам по собі не вносить жодних додаткових ризиків для кінцевих користувачів ПЗ. Адже і складові будь-якого складнотехнічного продукту (наприклад, автомобіля) захищено десятками і сотнями патентів та авторських свідоцтв, проте складнощі у взаємовідносинах між власниками патентів ніде ще не призводили до конфіскації автомобілів у громадян…

3. В “пропрієтарному” світі юридичних конфліктів щодо незаконного використання чужої інтелектуальної власності на порядок більше, ніж у світі Вільних ліцензій – саме через те, що Вільні ліцензії одразу передають користувачам максимально можливу кількість прав (зокрема, і майнових).

Через це в пропрієтарному світі існує ціла галузь “юридичного підприємництва”, і кожна велика пропрієтарна IT–компанія є постійно втягнутою в один або більше судових процесів з приводу інтелектуальної власності проти іншої компанії, групи компаній або навіть урядів країн.

Ось лише окремі приклади відповідних новин, які пройшли лише через вітчизняний та російський сегмент (!) Інтернет, і отримані лише за одним недеталізованим запитом до пошукової системи: (мовою оригіналу):

“Microsoft заплатит 60 млн. за прекращение патентного разбирательства. Microsoft согласилась выплатить фирме Imagexpo 60 млн. долл. в обмен на отказ от претензий в отношении технологии, используемой в продукте NetMeeting.

Imagexpo является филиалом производителя электроники - корпорации SPX со штаб-квартироой в Шарлотте (штат Сев. Каролина).

Месяц назад суд постановил, что Microsoft применяет в NetMeeting технологию просмотра и редактирования изображений, которая была запатентована Imagexpo и присудил последней 62,5 млн. долл. возмещения за ущерб…

http://docs.com.ru/download.php?no=6

Японские власти провели обыск в центральном офисе американской корпорации Microsoft в Токио. Причиной стало подозрение в том, что эта компания нарушила антимонопольное законодательство при заключении договоров с рядом фирм Японии, производящих компьютеры, передает “Интерфакс”.

Обыск провела группа инспекторов государственной Комиссии по честной торговле… Как считает японский орган, следящий за выполнением правил честной конкуренции, Microsoft включала не соответствующие закону условия в контракты, подписанные с японскими производителями компьютеров… Японские власти подозревают Microsoft в незаконных попытках еще больше упрочить ее и без того беспрецедентно сильные позиции на местном рынке.

В частности, имеются сведения о том, что эта корпорация заставляла местных производителей компьютеров отказываться от каких-либо претензий в тех случаях, если используемые Microsoft технологии нарушали патентные права японских фирм.

http://news.flexcom.ru/business/2004/02/26/32604/

Microsoft проиграла очередное патентное сражение. Несмотря на все апелляции и контратаки, предпринятые юристами корпорации, суд встал на сторону компании Eolas, представители которой обвиняли софтверного гиганта в незаконном использовании запатентованных технологий при разработке браузера Internet Explorer.

Теперь Microsoft обязана выплатить Eolas компенсацию в размере 521 млн. долларов и исключить из браузера предмет иска — механизмы использования плагинов (или договориться о выплате лицензионных отчислений за использование технологии). Такое изменение затронет не только сам Explorer, но и множество сайтов, содержащих контент, воспроизводимый при помощи программ-дополнений (например, Macromedia Flash Player или Adobe Acrobat Reader).

http://www.computerra.ru/compunity/femida/30001/

“Еврокомиссия посчитала Microsoft виновной в нарушении антимонопольного законодательства и наложила на софтверный гигант рекордный штраф.

Сума штрафа является рекордной за всю историю ЕС - 497,2 млн евро или 611,8 млн долларов. Ранее самый высокий штраф был наложен на компанию Hoffman-La Roche и равнялся 462 млн евро.

Кроме того, Еврокомиссия потребовала, чтобы Microsoft в течение 90 дней выпустила версию своей операционной системы Windows без приложения Windows Media Player…”

http://www.korrespondent.net/main/91388

“Компания Macromedia выдвинула патентные претензии к Adobe, причем утверждается, что нарушена патентная чистота не какой-нибудь маленькой программки, а популярного графического редактора Photoshop и пакета разработки Web-сайтов GoLive. По утверждению Macromedia, патенты на технологии были получены еще в 1998 году…”

http://www.itunion.ru/news/index.phtml?act=show&tid=4&fid=888

“…Прокуроры считают, что требование к Microsoft придерживаться единой лицензионной политики со всеми производителями персональных компьютеров ослабляют возможность защиты их патентов от Microsoft. Основываясь на выдержках из показаний вице-президента Microsoft Ричарда Фейда (Richard Fade) от 8 февраля представители штатов полагают, что компания информировала производителей компьютеров о том, что “не может быть каких-либо обсуждений новых единых условий” поскольку они являются требованием министерства юстиции. В Microsoft назвали утверждения штатов безосновательными, отметив, что упомянутые в заявлении условия не повлекут изменений в лицензионной политики компании…”

http://www.relcom.ru/Right?id=20020222141052

“Пока суд да дело

Microsoft опять судится, на этот раз с Калифорнийским университетом и компанией Eolas, из-за способа функционирования программного алгоритма Internet Explorer, который детище Билла Гейтса вроде бы у них позаимствовало.

Истцы уже давно имеют зуб на корпорацию - процесс начался еще в 1999 году. С тех пор дело остановилось на стадии предварительного расследования, во время которого специалисты изучали детали патентов.

Обе стороны предъявили такое огромное количество взаимных программных и патентных претензий, что судья счел необходимым еще отложить дело…

Кроме того, Microsoft до сих пор скрывает механизм взаимодействия Internet Explorer и Windows при обработке данных…”

http://technopodium.spb.ru/imp/wn25.10.02.03.htm

“Планы в отношении спецификации OpenGL могут быть нарушены патентными претензиями со стороны Microsoft. На последнем совещании ARB Microsoft заявила, что она владеет патентами, охватывающими метод программирования вершин и технологию, называемую fragment shading. Microsoft предлагает другим владельцам лицензий OpenGL заключить кросслицензионное соглашение, чтобы сделать программирование вершин частью спецификации OpenGL, но это может привести к нарушению «открытой» природы API и перекосу в ущерб более мелких владельцев лицензий…”

http://www.hpc.ru/news/nw/52/5205.shtml

“Xerox… Предупреждение о низкой квартальной прибыли, сделанное компанией в предыдущую пятницу и прозвучавшие тогда же обвинения в обмане инвесторов получили на минувшей неделе бурное продолжение. Ряд финансовых фирм, в том числе J.P. Morgan, PaineWebber и Prudential Securities, понизили рейтинг ценных бумаг Xerox, а еще около 10 юридических фирм подали на Xerox групповые иски. Тем не менее к пятнице акции компании несколько восстановились, — Xerox и Mita Copystar America договорились об урегулировании патентных претензий, а председатель совета директоров Xerox заявил, что, несмотря на происшедшее, он полностью поддерживает исполнительное руководство компании…”

http://www.it-daily.ru/?ID=12223&4Print=1

В начале 2000 года E-Pass подала в суд на компанию 3Com, тогдашнюю владелицу Palm, на том основании, что конструкция «Пилотов» нарушает патент Хенниге… Microsoft попыталась выкупить патент за десять миллионов долларов, но E-Pass это предложение отклонила. Видимо, решив, что время для торга еще не настало, в 2002 году компания вчинила иски Microsoft и Compaq. Но в том же году суд первой инстанции вынес решение по иску против 3Com. Претензии E-Pass были отклонены…

21 августа текущего года Апелляционный суд США вынес решение о том, что действие патента не ограничивается устройствами размером с кредитную карту…

http://www.computerra.ru/compunity/femida/29396/

Приклади можна продовжувати нескінченно. Одну з чисельних постійних рубрик “Судові процеси” можна знайти за адресою http://www.ibusiness.ru/stories/story353/

В цьому сенсі згаданий вище (Коментар № 48) конфлікт SCO+Microsoft та IBM не є конфліктом в середині системи світу Вільних ліцензій, як це намагаються представити автори аргументу (Microsoft та АпрУ) – а є конфліктом суто- “пропрієтарним”.

Тобто SCO просто намагається довести, що частина коду Linux є її пропрієтарною власністю.

Цей аспект необхідно добре розуміти, тому що він виводить даний конфлікт взагалі за рамки світи Вільних ліцензій.

Наскільки ж сам конфлікт добре вдається компанії SCO – дивіться коментар 48.

3. Кінцевий користувач ніколи не відповідає за порушення патентних умов між виробниками – тому що він отримав товар згідно умов, сформованих продавцем (постачальником, виробником) – і юридично відповідальний лише за “свою” ланку суспільних взаємовідносин. Він не зобов’язаний перевіряти “ліцензійну чистоту” виробу (хоча б тому, що не має для цього фізичних можливостей). Таким чином, всі “перехресні претензії” у будь-якому разі стосуватимуться постачальника (розробника дистрибутиву ПЗ в нашому випадку) – а ніяк не кінцевого користувача, яким виступає, за виразом фахівців АпрУ, “держава (Україна)”.

Звісно, цей юридичний (і конституційний!) принцип діятиме за умови, якщо провідні юристи якоїсь окремої держави, (що б там не було написано в дужках наведеної вище цитати), не є цілком і багаторазово проданими якійсь одній або певному наборові потужних іноземних корпорацій – і не порушуватимуть, таким чином, елементарні норми розгляду патентних претензій. Зрозуміло що автори законопроекту і гадки не мають про те, щоб щось подібне могло відбуватися в Україні; тому права кінцевих користувачів можна вважати абсолютно захищеними.

4. Фраза “визначені державні інтереси можуть спонукати до порушення умов GPL” – є недвозначним припущенням, що держсектор України (як користувач) буде свідомо (!) порушувати авторське право… З юридичної точки зору це є дуже дивним, з огляду по-перше на презумпцію невинності, а по-друге – на неймовірність завчасного офіційного (!) юридичного об?рунтування злочину…

З іншого боку незрозуміло: чим відрізнятиметься ситуація, якщо “визначені державні інтереси” спонукають Україну до порушення будь-якої пропрієтарної ліцензії? Менш руйнівними наслідками? Малоймовірно, бо єдине, що можуть зажадати автори програмного забезпечення, створеного за ліцензією GPL – це текстових посилань на авторів, вільного розповсюдження програми і забезпечення доступу до коду. А от автори пропрієтарного ПЗ зажадають грошей, і то немалих, як видно з цитат розділу 2 цього коментаря.

Чи слід, таким чином, сприймати цей пасаж взагалі як намагання АпрУ юридично-виважено порекомендувати, які ліцензії Україні краще красти в майбутньому?.. Якщо так – то навряд чи офіційна (!) позиція фахівців АпрУ потребує подальших коментарів…

Статус

Коментар №

55

Теза (проблема)

На Вільне ПЗ немає гарантій… Для роботи з Вільним ПЗ немає кадрів… Масштаби завдань не відповідають наявним ресурсам…

Цитата

“При розробці Законопроекту не врахований той факт, що для роботи з Вільним ПЗ в Україні практично немає кадрів… Вільне ПЗ поставляється без будь-яких гарантій… Невідомо також, яким чином буде здійснюватися підтримка Вільного ПЗ… Для створення оригінального вільного ПЗ… потрібно створення централізованої структури… типу потужного державного інституту, який багато років зможе розвивати і підтримувати ПЗ для держави…”

Рецензент

АпрУ

Помилка. Детальну відповідь на ці аргументи подано в Коментарях № 21, 23, 24, 25, а також 1.

Слід також зазначити, що всі виробники коробкових або OEM-версій ПЗ забезпечують обмежену підтримку своїх продуктів протягом вказаного в інструкції терміну (як правило – це лише консультації телефоном), а додаткову підтримку користувач може придбати окремо, за гроші. Вільне ПЗ в цьому сенсі нічим не відрізняється від пропрієтарного.

Додаткова помилка виникає тут через плутанину шляху отримання ПЗ – з підтримкою вже отриманого ПЗ.

Детально: коли ви крадете пропрієтарне ПЗ – то (що логічно!) не маєте ніякої підтримки (наявна ситуація більшої частини держсектору). Коли ви законно “закачуєте” Вільне ПЗ через Інтернет і встановлюєте його самостійно (або вам встановлює його системний адміністратор) – то маєте підтримку через конференції користувачів та розробників, що є вільно доступними (вже щось, чи не так?). Коли ж ви купуєте коробкову, OEM або корпоративну версію ПЗ – то маєте повну підтримку, що прописана в гарантії постачальника (а не в ліцензії на ПЗ, як вважають фах/tdth class=/tdcenter55івці АпрУ)! – поза будь-якою залежністю від типу застосованої виробником ліцензії.

Статус

Коментар №

56

Теза (проблема)

Відсутність засобів ідентифікації коду у Вільному ПЗ…

Цитата

“Негативним аспектом використання вільного ПЗ є також відсутність конкретної ідентифікації особи, відповідальної за код програми”

Рецензент

АпрУ

Нісенітниця.

Зкомпонований код Вільних програм (незалежно від того, тестова це версія чи кінцевий реліз) – підписується програмною системою створення унікального цифрового відтиску (через алгоритм “хеш-функції”) MD5, розробленою в MIT (Масачусетський Технологічний інститут), або у інший криптографічно-надійний спосіб. Номер документу що описує відповідний відкритий стандарт та математичний алгоритм – RFC 1321, див. http://www.cse.ohio-state.edu/cgi-bin/rfc/rfc1321.txt.

Це дозволяє однозначно ідентифікувати розробника, і, більше того – бути впевненим, що під час передачі коду через мережу Інтернет або іншим шляхом – відповідний код не зазнав жодних змін.

В процесі розробки – частини коду, що надійшли від окремих розробників, інтегруються до загального коду програмного пакету відповідальними програмістами (“лейтенанти” у великих системах розробки, або керівники проектів в локальних проектах) – в системі CVS (система управління версіями та виправлення помилок, див. http://www.cvshome.org/ або http://parallel.uran.ru/freesoft/cvs/index.html ) – де або однозначно зберігаються дані про автора нової частини коду якщо вони присутні, або проставляються дані відповідального програміста (програмістів), який (які) перевірив (перевірили) код – якщо реальні дані про автора коду відсутні (унікальний випадок, через те що дані про автора є основною частиною авторського права, яка зберігається за умови застосування Вільних ліцензій). Збереження інформації стандартно ведеться за полями “Дата”, “Автор”, “Стан”, “Рядки” (програмного коду, де відбулися зміни).

В такий системі ведуться всі більш-менш масштабні проекти (і цілком подібні системи використовуються і в процесі розробки пропрієтарного програмного забезпечення).

Все це, зрозуміло, не означає, що в якомусь підвалі окремий програміст не може створити комп’ютерну програму, не ідентифікувавши її однозначно, і не підписавши цифровою сигнатурою. Проте ця ситуація аж ніяк не залежить від прийнятої програмістом ліцензії на створюване ним програмне забезпечення.

Статус

Коментар №

57

Теза (проблема)

Програма державної безпеки (GSP) Microsoft і без Вільних ліцензій дозволяє урядам країн отримати доступ до вхідного коду

Цитата

“…У ряді випадків виробники пропрієтарного ПЗ відкривають свої коди. Приміром, 14 січня 2003 року Microsoft оголосила реалізацію нової ініціативи по відкриттю доступу до вихідного коду операційних систем сімейства Windows…”

Рецензент

АпрУ

1. Така ситуація є не правилом, а виключенням для пропрієтарних виробників.

В даному випадку поведінка пропрієтарного виробника спричинена об’єктивним тиском ззовні: це ще раз підкреслює актуальність і логічність вимог прихильників Вільного ПЗ щодо обов’язкового пред’явлення коду через вимоги безпеки.

2. Microsoft пішла на цей крок не за власним бажанням – а відповідно рішення суду: “в рамках домовленостей з антимонопольними органами”, “виконуючи умови антимонопольного регулювання за тяжбою з Міністерством юстиції США та владою дев’яти штатів” (див. наприклад http://www.setevoi.ru/cgi-bin/srch.pl?id=1924 ).

3. В умовах GSP сказано, що відкривається не весь код. Щоб подивитись на кілька відсотків (близько 4 – 6) “критичного” коду – представники урядів та найбільших корпоративних клієнтів повинні особисто відвідати штаб-квартиру Microsoft в Редмонді, США…

Статус

Коментар №

58

Теза (проблема)

В умовах вільного доступу до коду зникають гарантії безпеки…

Цитата

“…Якими можуть бути гарантії безпеки в умовах вільного доступу до вихідних колів програм, що функціонують, наприклад, у силових органах, таких як Міністерство оборони, Служба безпеки України та ін.?”

Рецензент

АпрУ

1. Юристи АпрУ протирічать самі собі. Адже в цьому ж розділі зауважень (“Інформаційна безпека”) вони хвалили ініціативу GSP (Goverment Security Program) пропрієтарної фірми Microsoft – як відмінну гарантію безпеки (див. попередній коментар)!

Дивіться також Коментарі № 9 (частину 2) та 10.

2. Груба помилка, вже роз’яснена в коментарі 10 (дивіться відступ “Друга помилка…” про змішування організаційних заходів безпеки (питання організації режиму у відповідній організації) із системними підходами до безпеки використання ПЗ взагалі.) Режимні організації отримують підписане цифровими сигнатурами ПЗ від цілком конкретних постачальників: незрозуміло, як за стандартного додержання режиму до організації потраплять “фальсифіковані копії”, і де в цьому питанні відмінність між Вільним та пропрієтарним ПЗ взагалі…

Статус

Коментар №

59

Теза (проблема)

Кількість тестерів пропрієтарного ПЗ більше, ніж вільного.

Цитата

“…Так звана “випадкова помилка” може бути виявлена і ліквідована при наявності значної кількості “тестерів”. Приміром, сотні мільйонів користувачів ПЗ Microsoft щодня в ході повсякденної роботи так чи інакше здійснюють тестування цього ПЗ. У той же час Вільне ПЗ використовують набагато менше число користувачів…”

Рецензент

АпрУ

1. Переплутано “тестера ПЗ” та “користувача ПЗ”. “Тестер ПЗ” (Software Tester) є офіційно зареєстрованою посадою/фахом. Кількість таких “тестерів” є приблизно однаковою для будь-якого великого програмного продукту.

Кінцевий користувач ПЗ безпосереднього впливу на зміни в пропрієтарному ПЗ не має. Якщо скарг вже занадто багато – збирається фінансовий відділ, і вирішує, чи є економічно-доцільним (!) випускати чергову “заплатку”… Яскравим прикладом тут є програми фірми Microsoft, які понад 10 років не мали українського варіанту – через те, що обсяги місцевого ринку були для корпорації “не цікавими”, а коли такий варіант з’явився – українізація виявилась вельми слабкою.

2. За фактом, система підтримки Вільних програм набагато потужніша.

а) Серйозні за масштабами програмні комплекси (офісні пакети, операційні системи, тощо) обладнано системами зворотного зв’язку з розробниками, які включаються у випадку збоїв. Якщо є під’єднання до Інтернет – форма з дампом (текстовою копією вмісту) “збійної” ділянки пам’яті з дозволу користувача відсилається до бази даних розробника. Помилка, як правило, виправляється протягом 2-3 тижнів, після чого користувач може виконати автоматичне оновлення програми. Метод ефективно працює якраз тому, що колективи розробників Вільного ПЗ ведуть збір інформації про помилки і модернізацію постійно – а не “методом заплат” або “кумулятивних оновлень”, як пропрієтарні виробники. Адже що більше помилок відкориговано і що більше внесено нових функцій та вдосконалень – тим швидше можна випустити нову версію, і, відповідно, розширити аудиторію. А що більше аудиторія програмного пакету – то більше буде продано коробкових та OEM версій, і більші доходи можна буде отримати від продажу сервісних послуг. Останнім часом цей підхід (напівавтоматичне інформування про збої) переймають й розробники пропрієтарні.

б) На відміну від пропрієтарних програм, які випускаються за методом “собору” (тобто в системі жорсткої корпоративної ієрархії, де дати виходу нових версій визначаються не потребами користувачів, а планами департаментів маркетингу та фінансів, а принципово-нові розробки часто на роки “заморожуються”, якщо добре продаються старі) – нові версії Вільних програм випускаються, тільки-но накопичено критичний обсяг змін та новацій. Кожний сучасний дистрибутив вільної операційної системи має програму оновлення, яка відповідає не лише за саму операційну систему, а і за весь комплекс прикладних програм, встановлених разом з ОС (як правило дистрибутиви включають в себе повний набір необхідних офісних, бізнес- та розробницьких програм). Програма налаштована проглядати системи CVS (див. Коментар 51) кожного з інстальованих на комп’ютер пакетів, ідентифікувати аутентичність коду оновлення, і завантажувати оновлені версії, якщо вони є стабільними. Програма оновлення може працювати через сеансовий протокол шифрованого зв’язку SSL – отже, її використання є безпечним.

Важко придумати більш ефективну систему підтримки. В “пропрієтарному” світі аналогічні системи введено лише останнім часом (в основних версіях ОС Windows), і налаштовано лише на вузький перелік “заплат” для відповідної ОС та вбудованого в неї Інтернет-браузера – через те, що аналоги систем CVS для пропрієтарних програм є внутрішньо-корпоративними, недоступними для зовнішніх користувачів за визначенням.

3. Кількість користувачів того або іншого типу ПЗ не є цифрою абсолютною, і відрізняється відповідно до сфери застосування, а також регіону планети. Також не можна говорити про абсолютне домінування того або іншого типу ліцензій: адже не існує ні однорідного ринку програмних продуктів, ні однорідного ринку користувачів. Див. відповідну таблицю та інформацію в Коментарі № 26.

Статус

Коментар №

60

Теза (проблема)

Інформаційні системи України уніфіковані під пропрієтарне ПЗ… Державний і місцеві бюджети понесли витрати на підготовку фахівців-адміністраторів такого ПЗ… Багато інформаційних систем були побудовані на грантові та кредитні кошти, і закордонні органіазції-керівники проектів не дадуть дозволу на Вільне ПЗ…

Цитата

“…Інформатизація державних організацій і установ України проходить в умовах постійного браку коштів… У таких умовах використання уніфікованого, стандартного ПЗ має величезне значення. Фактично, за останні роки найбільш популярним стало пропрієтарне ПЗ компанії Microsoft… При цьому, затрати державного і місцевих бюджетів на підготовку фахівців-адміністраторів, програмістів і користувачів, на розробку і придбання прикладних програм більш ніж за 10 років можуть бути оцінені як дуже значні… Багато з реально функціонуючих комп’ютерних систем у центральних органах виконавчої влади України були створені на кредитні кошти і гранти… Організації… що здійснили кредитування,.. скоріше усього не дадуть згоди на розробку власного вільного ПЗ через високі ризики невдач…”

Рецензент

АпрУ

1. Уніфікація ПЗ пролягає не за типом ліцензії, а за стандартами, сформованими IEEE CS, ICM, і рядом інших міжнародних наукових центрів та стандартизаційних організацій.

Наприклад, якщо йдеться про програму з графічним інтерфейсом для комп’ютера, сумісного з PC – то за міжнародним стандартом GUI (Graphic User Interface ) у програми обов’язково буде “вікно”, куди виводяться результати виконання програми “заголовок вікна”, “меню”, тощо. Тобто користувач зорієнтується в програмі з GUI під будь-якою операційною системою будь-якого виробника – аби мова написів була знайомою…

Те саме стосується протоколів передачі даних, стандартів відображення, запису, форматів файлів, тощо. Через це відрізнити наприклад, Вільну програму “Open Office” від пропрієтарної “Microsoft Office” під час роботи зможе лише досвідчений користувач – хоча розроблені вони цілком окремо, окремими колективами програмістів.

2. Якщо адміністратори дійсно навчались на платних курсах (унікальний для держсектору варіант) – їм повинно бути однаково, яку систему адмініструвати: принципи адміністрування є стандартизовані, ідентичні і не залежать від типу ліцензії на ПЗ.

3. Щодо грантових коштів та диктату іноземних грантодавців: як правило, грантодавців цікавить лише стабільна робота організації, а ніяк не тип застосованих в організації ліцензій на ПЗ.

Якщо ж закордонна організація може диктувати, яке саме програмне забезпечення повинне використовуватись в державних органах іншої держави – то коментарі, на думку Робочої групи законопроекту, просто зайві: це в черговий раз доводить небезпечність використання пропрієтарного ПЗ, як і небезпечність сепаратних угод окремих відомств з виробниками пропрієтарного ПЗ в обхід вимог національного законодавства щодо проведення тендерів та організації державних закупок…

4. Нонсенсом є стверджувати, що для стандартних застосувань необхідної є розробка якогось “ризикового”, оригінального програмного забезпечення. Для грантових проектів, здебільшого заснованих на цілком стандартних бізнес-моделях, використовується стандартизоване, а не унікальне програмне забезпечення.

Статус

Коментар №

61

Теза (проблема)

Ні в одній країні світу не відбулося одночасного переходу на Вільне ПЗ

Цитата

“Варто визнати, що останнім часом дещо розширилася сфера використання вільного ПЗ в державних органах зарубіжних країн. Проте… в жодній країні світу не відбулося одночасного переходу на вільне ПЗ, як це проаонується здійснити в Законопроекті… ”

Рецензент

АпрУ

Законопроект не вимагає “одночасного” переходу на вільне ПЗ. Статті Законопроекту 2, 6, 7 залишають широке поле не лише для збереження інвестицій у вже придбане пропрієтарне ПЗ – а і для вибору найбільш економічно-доцільного варіанту в подальшому.

Вимога використовувати Вільне ПЗ ставиться лише для публічних сервісів (див. також Коментар 42).

Статус

Коментар №

62

Теза (проблема)

Lapsus Linguae

Цитата

“Держава повинна і може придбавати для своїх функцій…”

Рецензент

АпрУ

Робоча група як правило не переймалася специфікою викладу думок шановними Рецензентами.

Проте неологізм “придбавати” настільки перекликається із “думàю – думаваю” булгаківського лейб-гвардійця Шервінського – що не можемо не зауважити: ця конструкція передається українською як “може придбати”, а інакше – через синоніми: “купувати”, “закуповувати”.

“Вивчіть мову цю! Вона шаноблива і проста…” – писав зі схожого приводу класик української літератури.